кожного дому
Наша місія – допомагати людям
Cпадщина
Хто ми
Наша історія
Діяльність
Наша місія
Сьогодні Хмельницький багатий на 115 пам’яток архітектури місцевого значення.
Сьогодні Хмельницький багатий на 115 пам’яток архітектури місцевого значення.
Кожен будинок – окрема історія краси і трагедії, яка спіткає громаду не одноразово на території міста Проскурів. Єврейська громада Проскурова переживе погроми, гетто, нищення Голокостом, радянський скепсис релігії та національних традицій, еміграцію і врешті решт – відновлення. Це подорож історією окремих людей, інституцій, подій. Пам’ятки у залишених історією єврейських будівлях – це можливість дискусії, просвіти та нових ідей, які спряють поширення толерантності та взаємоповаги між етносами, які сьогодні живуть у місті.
Будиночки на фото - це подорож середмістям сучасного Хмельницького, в якому ще залишилося кілька пам'яток цегляної архітектури. Всі ці будівлі були зведені у Проскурові кінця ХІХ початку ХХ століття єврейськими родинами, які займались потужною економічною та культурною розбудовою міста. На превеликий жаль ці сторінки історії єврейського штетлу Проскурова знайомі дуже малому відсотку містян, хоча вона по-справжньому унікальна і є прикладом розбудови європейського міста. Театри, банки, унікальні торгові марки та інші атрибути сучасного побачених у Європі – ось що після 16 століття принесли до Проскурова євреї і все це в обрамленні вишуканої архітектури. Сьогодні рештки цих будівель нагадують про чарівні часи розквіту єврейського Проскурова, проте вони поступово зникають під впливом часу, індивідуальних смаків нинішніх власників, стихійної забудови.
Це Проскурів у якому після 1578 року з'явилися перші євреї.
Саме цього року Король Стефан Баторій видав право на проведення 2 ярмарок в рік і торги.
За переписом Вааду Чотирьох Земель саме у 1627 році з’являються перші єврейські шинки, ремісництва.
Для історії Проскурова (нині Хмельницького) цікавим є період кінця ХІХ століття та початку ХХ століття. Саме тоді він став справжнім містом: почалося масштабне будівництво, розвивалася промисловість і торгівля. Значну роль у цьому відіграла й родина єврейських купців Маранців.
Наприкінці XVIII століття в Плоскирів переїхала родина ашкеназьких євреїв Маранців (на ідіші — апельсин). Батько, Мейер-Міхель, відкрив шинок, розбагатів, а його син Лейба збільшив статки. Сини ж Лейби дали початок відомим нам родинам Маранців, які були багатими купцями в Проскурові кінця XIX — початку XX століть. Хаїм Шльомович Маранц був онуком Лейби. У 1880-тих роках Хаім Маранц придбав чотири земельні ділянки на вулиці Олександрівській — у кварталі між вулицею Дворянською та Бульваром (зараз це вулиці Володимирська та Свободи). На розі з Дворянською він спорудив два будинки, один із яких здав у оренду поліцейському управлінню. Хаїм був релігійним іудеєм, отож на другій ділянці заснував богадільню для євреїв та збудував невелику синагогу. Третя ділянка була відведена під крамниці. Найвідоміший давній будинок міста — це його власна садиба з двоповерховим особняком в оточенні чудового саду.
У 1912 році, після смерті Хаїма Шльомовича Маранца, проскурівська нерухомість була поділена таким чином: богадільня перейшла у власність міста, особняк та нафто-гасовий склад — синам Шльомі та Менаше (успішні купці, які тоді мешкали в Одесі), ділянка з будівлями на розі Олександрівської та Дворянської залишилась сину Абраму. Батьківський бізнес (торгівля гасом, цукром і лісом) у Проскурові також Абрам Хаїмович, який ще за життя батька був його партнером.
З приходом радянської влади будинок Маранца став штабом бригади Котовського, пізніше тут були різні радянські військові установи. У 1930-тих роках тут було окружне відділення та особливий відділ НКВС. Після 2 Світовой війни тут влаштували Палац піонерів, а 1989 року — обласний театр ляльок.
У 1862 році купець другої гільдії Гершко Маранц побудував цю споруду з метою задоволення житлових та комерційних потреб. Цей будинок має глибокі зв'язки з юдейською історією Проскурова. Його власник, Ґершко Маранц, був відомим меценатом, який щедро підтримував місцевий кагал (юдейську спільноту). Він вкладав кошти в розвиток єврейської громади та активно брав участь у релігійному житті. Зокрема, Маранц надав житло проскурівському казенному рабину Мойсею Руденському, який заснував у місті першу єврейську бібліотеку. Ця будівля також має ще одну історичну цінність, яка "прихована" під землею (Кам’янецька, 16 )
Єврейські купці часто облаштовували просторі підвали, в Проскурові вони також створювали підземні мережі, що з'єднували одну будівлю з іншою. Ці підземні комунікації дозволяли не тільки розміщувати великі партії товарів, а й рятували своє майно та життя під час погромів. На першому поверсі будинку Гершко Маранца були розміщені магазини та єврейська бібліотека, на другому - кімнати для житла.
Містять німецькі архіви цікав світлини будинку, який колись називали найкрасивішим будинком Проскурова: будинок Берлянта, зведений у 1910 році. Його називали найкрасивішим в місті. Із 30-х років минулого століття тут були відділи НКВС. Будівлю радянські військові висадили в повітря 8 липня 1941 року. Не встигаючи вивезти важливу документацію, вони підірвали будинок Берлянта, аби знищити архіви.
Проскурівська 1.
Будівля за адресою Проскурівська, 1, є однією з перших на пішохідній частині вулиці. Її наприкінці XIX століття збудував проскурівський міщанин Соломон Барак, використовуючи прибуток від продажу газованих мінеральних вод, які він виробляв. На першому поверсі функціонував магазин, де продавали напої, булочки, пиріжки, а також кондитерські вироби відомого в місті кондитера Франсуа. На другому поверсі п'ять кімнат займала родина власника, а решту здавали в оренду. Сучасність: Наразі в будівлі розміщуються департамент інфраструктури Хмельницької міської ради та комерційні установи.
Проскурівська 2
Побудований наприкінці XIX ст., другий поверх та мансарду займав готель «Сільва», на першому були крамниці («Булочна», магазин-салон «Меблі» тощо) щіточна майстерня Хаї Вайншток (вхід під еркером наріжжя) та фотографічний салон Давида Голованевського, один з найстаріших у місті (відкрито у 1894 р.), який згодом перейшов до його сина Герша.
Проскурівська, 6
У 1898 році дантист Лев Хаселев завершив будівництво прибуткового будинку на центральній вулиці міста. Ініціали «Л. Х.» збереглися над вікном другого поверху. Також збереглась і добре видна дата: 1898 рік. Лев Соломонович Хаселев був одним з шести вільно практикуючих лікарів міста. На першому поверсі цього будинку розташовувався стоматологічний кабінет, який був дуже гарно обладнаний за мірками того часу. На другому поверсі була його квартира. Також певну частину будинку він здавав в оренду. У XX столітті певна частина фасаду була втрачена. В 2008 році мансардовий поверх відновили
Проскурівська, 18.
У 1910 р. на першому поверсі щойно спорудженого будинку був відкритий кінотеатр «Модерн», який до цього вже встиг попрацювати у приміщенні купця Є.Горенштейна. Але, саме коли «Модерн» переїхав на Олександрівську (тепер Проскурівську), він став найкращим кінотеатром Проскурова. Нині у будинку розміщена дитяча музична школа.
Проскурівська, 20
Ця будівля пов’язана з започаткуванням видавничої справи у місті. Знаходилася у ній перша в Проскурові друкарня. Так, історія цього будинку на Проскурівській пов’язана із кількома власниками. Одними із них є представники родини Маранців, які мала деякий вплив на всі сфери життя у місті.
У 1890 році будівлю побудувала родина Маранців. Згодом її успадкував купець Янкель Маранц. Та вже наступного року будинок продали міщанину Давіду Левіту. Він і був власником однієї з найбільших у місті типо-літографій.
Саме його друкарня й була першою в Проскурові. На початку 20 століття Левіт реконструював будинок на Проскурівській, добудувавши там ще один поверх.
Проскурівська, 43
Будинок культури. У 1892 р. у Проскурові був відкритий приватний театр Шильмана, який розташовувався в дерев'яній будівлі по вул. Кам'янецькій. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. Шильман зводить по вул. Олександрівській нову будівлю театру. Поруч із ним відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний «театральний ресторан». Театральне життя в Проскурові пожвавилося: усе частіше місто стали відвідувати акторські колективи з Києва, Одеси, Петербурга. Під час громадянської війни, коли Проскурів опинився у центрі подій, пов'язаних із становленням Української Народної Республіки (УНР), театр часом використовували для засідань Уряд УНР та Директорія, що у 1919-20 рр. тричі перебували в Проскурові. Театральний зал пам'ятає промови Головного Отамана С.Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є.Коновальця, урядовців С.Остапенка, Б.Мартоса, І.Мазепи та ін. У 1920 р. театр був націоналізований, у його приміщенні спочатку діяв пересувний робітничо-селянський театр, а від 1925 р. — Український державний драмтеатр. У березні 1941 р..Зараз там працює міський Будинок культури.
Проскурівська, 46.
Маєток (1880-х р забудови) належав купцю 1-ї гільдії Хаїму Маранцу – одному із найбагатших мешканців Проскурова кінця ХІХ – початку XX ст. Хаїм Маранц, потомственному почесному громадянину міста Проскурова, який вів гуртову торгівлю борошном, цукром і лісом, утримував найбільший в місті нафто-гасовий склад, здавав в оренду численну нерухомість, володів 12 крамницями, що торгували різними товарами. Отже, не дивно, що купець мав одну з найкращих садиб у місті із двоповерховим особняком в оточенні чудового саду. Купець Х. Маранц був відомим серед юдейськиї громади Проскурова як меценат та набожна людина.
Фактично весь квартал поблизу належав купцю. Помер Х. Маранц 1912 р., за заповітом притулок перейшов у власність міста, а особняк – синам Шльомі та Менаше, які на той час були успішними купцями та мешкали в Одесі. З перших днів радянської влади (кінець 1920 р.) будинок Х. Маранца опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади Г. Котовського, пізніше тут знаходились різні радянські державні та військові установи. З початку 1930-х рр. до 1938 р. у будівлі перебував окружний відділ НКВС, у 1939-1941 рр. – особливий відділ НКВС 5-ї армійської кавалерійської групи. В роки сталінських репресій у прилеглих до цього будинку підвальних приміщеннях за фальсифікованими звинуваченнями були знищені тисячі безневинних людей.
Проскурівська, 47
У будинку, де зараз вирує культурне та мистецьке життя Хмельницького обласного художнього музею колись був банк.
Споруджено будинок у 1903 р. проскурівським купцем, гласним Проскурівської міської думи Давидом Ніренбергом (саме його ініціали відтворені на фасаді) для Проскурівського відділення Південно-Російського промислового банку. Південно-Російський промисловий банк був одним із провідних акціонерних комерційних банків, відділення якого працювали чи не в кожному більш-менш великому місті України того часу. У меншій частині будинку (крило вздовж вул. Проскурівської) Д. Ніренберг влаштував невеличкий готель «Венеція». Під час громадянської війни у приміщенні готелю тимчасово перебували штаби військових частин, що на той час володіли містом. Так, у липні 1919 р. тут розташовувався штаб 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. Щорса. Про цей факт свідчить меморіальна дошка, яка була встановлена у 1967 р. Після встановлення радянської влади (листопад 1920 р.) будівля банку була націоналізована і передана в користування радянським установам. У 1950-х рр. тут знаходився облвиконком, у 1960-х рр. — міськком партії, у 1970-х рр. — редакції обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець», з 1986 р. розташувався Хмельницький обласний художній музей.
Подільська, 81.
Поява цього будинку запровадила моду на так званий «цегельний» стиль, раніше популярний для нашого міста.
У перші роки XX століття перехрестя Комерційної і Купецької (нині – Грушевського і Подільська) було досить жвавим місцем. Саме на розі цих вулиць з'явився будинок, що став чудовим зразком, так званого, “цегельного” стилю. Належав він Фройці Гавриловичу. Дві великі кімнати в ньому займали кабінети лікаря Бомштейна, а на першому поверсі були невеликий магазин аптечних товарів та гастрономічна крамниця.
І ще одна цікава історія пов'язана з цим будинком, хоч і не існує стовідсоткових підтверджень, що мова йде саме нього. Наприкінці XIX століття у Проскурові починається справжній будівельний бум. У місті виникає до десятка цегельних заводів, але всі вони були дуже маленькими та не могли задовільнити попит на цеглу. Проскурівський купець Шльома Гальперін, вчасно зорієнтувавшись у ситуації, що склалася на ринку будматеріалів, вклав чималі кошти на закупівлю новітнього устаткування і з 1899 року організував на південній околиці міста цегельне виробництво. Підприємство отримало назву “цегельний, кахельний і черепичний завод”. У 1904 році на заводі працювало 155 осіб, діяли дві гофманові печі, один прес для цегли і два для черепиці, виготовлялося до трьох мільйонів штук цегли на рік. Всі цегельні заводи Проскурова разом виробляли продукції набагато менше гальперінського підприємства та й за якістю явно поступалися їй. Перше, що зробив Гальперін, це безкоштовно надав свою цеглу одному з місцевих домобудівників, виставивши єдину умову — новопобудований будинок має бути без штукатурки, щоб усі бачили, “якої відмінної якості моя цегла”. Рекламна акція вдалася на славу. Наступні роки завод ледве встигав задовольняти усі замовлення на продукцію, а з гальперінської цегли у Проскурові побудована більшість будинків початку XX століття.
Є вірогідність того, що саме цей будинок і став обличчям фабрики Шльоми Гальперина.
Проскурівська, 56
У 1910-1912 роках цю будівлю збудував проскурівський купець Сімха Вассерман. Він був торговцем галантерейними товарами, щедрим меценатом і членом правління благодійної ради місцевого комерційного училища.
У будівлі облаштували готель «Континенталь», який став одним із найкращих у місті. Налічував 3 «люксових» апартаменти, 5 номерів «першого класу», електричне освітлення і гаряче водопостачання. І це в той час, як в місті був відсутній водогін.
Вассерман зумів домовитися з власником розташованого поблизу чавуноливарного заводу Б. Ашкіназі про організацію постачання по наземному трубопроводу води, яка нагрівалася в ливарному цеху підприємства.
Після встановлення радянської влади будівля готелю була націоналізована і передана в користування радянським установам. Наразі там розташоване фінансове управління Хмельницької міської ради та музей-студія фотомистецтва.
Проскурівська, 17
Будинок зведений у ХІХ столітті, як прибутковий будинок. Зробив це проскурівський торговець мануфактурних товарів, купець Ізраїль Толпін, який мав у місті кілька крамниць. На першому поверсі був мануфактурний магазин, а другий здавався під житло.
Володимирська, 63
Будинок відомого адвоката Шпігеля відомий усім містянам, тому що саме тут зараз розташований популярний ресторан.
Колись ця вулиця носила назву «Дворянська». Це був один з перших цегляних будинків у місті.
За радянських часів будівля Шпігеля служила приміщенням облкнижторгу. А в 90-х роках будинок почали здавати в оренду різним комерційним структурам. У 2013 році в будинку відкрили ресторан — «Ресторація Шпігеля». Заклад цікавий тим, що тут готують страви, популярні на початку ХХ століття, проте представлені в сучасній інтерпретації. На стінах ресторану відвідувачі можуть побачити фотографії, картини та документи старого Проскурова.
Шевченка , 1
Будинок споруджений на початку ХХ ст. для потреб єврейського училища. У Проскурові в ХІХ – на початку ХХ ст. частка єврейського населення в окремі роки складала до 50%, і тому в місті існувала розгалужена мережа єврейських учбових закладів, переважно – релігійних шкіл (Талмуд-Тора, декілька хедерів). У 1851 р. було відкрито казенне єврейське училище, яке тривалий час не мало постійного приміщення. Лише на початку 1900-х рр. для нього спорудили будівлю по вул. Великій Вокзальній, 1 (нині – вул. Шевченка, 1).
Навчальний заклад там запрацював на початку ХХ століття. Будівлю звели на кошти єврейської громади міста. Що стосується єврейської освіти в Проскурові, то у 1924 році налічувалося три єврейські школи, а в 1927 – дві.
- Документи 1938 року свідчать, що єврейська неповна середня школа, яка у шкільній мережі міста була під № 2, також розміщувалась у цьому будинку на Шевченка.
Пилипчука, 1
Цей будинок був споруджений у 1897 році. Домовласник здавав перший поверх єврейському навчальному закладу, а другий «під квартири». Одним із квартиронаймачів був Микола Сікора. Саме він був міським головою Проскурова.
Кам’янецька, 43
Цей житловий будинок в центрі міста був зведений у 1898 році. Його збудував місцевий купець Аарон Шварцман – власник тютюнової фабрики, яка була теж на Кам’янецькій. Ця фабрика була заснована у 1889 року і на початку ХХ століття випускала до 2-х тисяч пудів тютюну і 16 тисяч цигарок на рік. Фабрику закрили у 1924 році, її цехи переобладнали під тюремні камери та приєднали до в’язниці, – йдеться в матеріалах.
Пізніше садибний будинок перейшов у розпорядження підприємства, яке виробляло карамель і монпансьє. Вже у другій половині ХХ століття його передали до міського житлового фонду.
Додаткова інформація:
Більше про єврейську спадщину Хмельницького (Проскурова):
https://www.hesedbesht.org.ua/wp-content/uploads/2016/01/db342643c6ec38f4afcc3656a8a61714.pdf
Інформацію взято з відкритих джерел та за роботами історика, краєзнавеця С. Єсюніна.
Хмельницька іудейська релігійна громада (незалежна)
як місцева релігійна організація віруючих громадян іудейського віросповідання була створена 26.04.2001 року.
Іудейська релігійна громада - це місце, що об'єднує людей, які прагнуть жити згідно з законами Тори, підтримувати одне одного, розвивати єврейську культуру та традиції в нашому місті. Це місце, де зберігаються віра та духовна єдність нашого народу.
Громада відкрита для всіх, хто поділяє цінності миру, толерантності та взаєморозуміння між людьми незалежно від їхнього походження чи віросповідання.
Наша діяльність базується на вічних принципах Тори - справедливості, милосердя й любові до ближнього.
Зберігаємо єврейські цінності та допомагаємо громадам
Сьогодні у Хмельницькому відчинила двері Синагога, яка у 1890 році носила назву Синагога ремісників та була реконструйована у 2009 році (вул. Пекарський провулок, 2).
Неподалік діє Центр общинної та культурно-масової роботи «Тхія» (вул. Кам’янецька, 58/1), що є не лише місцем зустрічей членів єврейської громади, а й справжнім осередком культури. У його складі - бібліотека та три музейні кімнати: «Пам’яті жертв Голокосту», єврейського побуту та «Держава Ізраїль».
Громадський центр відкрито у 2010 році у відновленій будівлі, де протягом двадцяти років діяла Хмельницька єврейська культурна громада «Тхія» («Відродження»), заснована ще у 1989 році. Біля її витоків стояли Євгенія Мойсеївна Гінзбург, Семен Швейбиш та Михайло Меламуд.
Ініціатором створення Центру став Ігор Олександрович Ратушний - голова Хмельницької єврейської громади, директор ХБФ «Хесед Бешт», Заслужений працівник соціальної сфери України.
Створення Центру стало можливим завдяки благодійним внескам членів громади та підтримці Всесвітнього єврейського розподільного комітету «Джойнт». Значну допомогу у реконструкції надали Об’єднана єврейська громада України та Всеукраїнський єврейський конгрес.
Історія появи єврейської громади у місті Хмельницький.
Хмельницький - адміністративний центр однойменної області в Україні. У різні періоди місто мало інші назви: Плоскирів (перша згадка - 1493 рік), Проскурів (з 1780 року), а з 1954-го носить сучасну назву - на честь Богдана Хмельницького. Перші документальні згадки про єврейську громаду Плоскирова датуються 1627 роком у матеріалах Ва‘аду чотирьох земель.
З 1648 по 1654 роки під час повстання українців проти польського панування місто було повністю зруйноване козацькими загонами під проводом М. Кривоноса та Д. Нечая. Імовірно, тоді ж загинуло і значне число місцевих євреїв. У 1662 році в Плоскирові залишалося лише 12 дворів, а за переписом 1765 року - уже 750 євреїв.
У середині XVIII століття неподалік від міста, у Меджибожі, виник один із найвідоміших центрів хасидизму, що незабаром поширив свій вплив і на плоскировських євреїв. Після першого поділу Польщі (1772 р.), з 300 дворів міста 184 належали євреям. У 1775 році Плоскирів отримав право двічі на рік проводити великі ярмарки, що суттєво активізувало економічне життя та сприяло притоку єврейського населення.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) місто увійшло до складу Російської імперії, а з 1797 року стало частиною Подільської губернії. Велика пожежа 1822 року знищила значну частину міста. За даними 1847 року, тут проживало 3107 євреїв, а в 1863-му - 3753 (1789 чоловіків і 1964 жінки).
До кінця XIX століття євреї відігравали провідну роль у міському житті. У 1872 році єврейські підприємці отримали 80% з виданих в повіті дозволів на торгівлю, а вже в 1881 році - 90%. За переписом 1889 року, у Проскурові мешкало 11 482 євреї (60% населення), а у 1897 році - 11 411 осіб (50%). У місті налічувалося 60 купців-євреїв (жодного християнського купця) та 1522 міщан-євреїв. Євреї орендували більшість млинів, утримували понад 300 крамниць - від мануфактурних до бакалійних.
У 1795 р., під час третього поділу Польщі, місто було приєднане до Росії, у 1797 р. увійшло до складу Подільської губернії, у 1822 р. сильно постраждало від пожежі. У 1847 р. тут проживало 3107 євреїв, у 1863 р. - 3753 єврея. У 1872 р. єврейські підприємці отримали 80% з виданих в повіті дозволів на торгівлю, у 1881 році з 2 274 дозволів на торгівлю 90% отримали євреї. Вони володіли трьома цегельними заводами, тютюновою фабрикою, трьома млинами, винокурнею та іншими підприємствами.
У 1889 р. чисельність євреїв у Проскурові становила 11 482 особи (60% від загальної кількості населення міста), у 1897 р. - 11 411 (50%). У місті було 60 купців-євреїв (купців-християн не було взагалі) і 1522 міщан-євреїв.
Євреї Проскурова орендували майже всі млини повіту, володіли 70 крамницями мануфактурних і «колоніальних» товарів (головним чином прянощів) і 270 крамницями дрібної торгівлі. Наприкінці XIX століття в Проскурові було 29 фабрик і заводів, власниками або орендарями багатьох з них були євреї, наприклад, власник цукрового заводу, потомковий почесний громадянин міста Лев Мозель, власник чавуноливарного заводу Бейріш Ашкеназі, власник бакалійної крамниці Блувштейн, купець Шейнберг та інші. Всі лікарі та дантисти міста були євреями; багато євреїв працювали вчителями, страховими агентами та провізорами.
Відомо, що у 1891 році Соломон Маранц побудував найбільше на той час підприємство міста - пісочно-рафінадний цукровий завод. Сам Маранц був почесним громадянином Проскурова. Він проживав у єдиному, на той час, двоповерховому цегляному будинку в місті. На своєму місці він залишився й досі. Нині це обласний театр ляльок. Серед інших збережених в місті будівель є й ті, де раніше знаходились різні підприємства євреїв.
У місті функціонували синагога, сім молитовних будинків, єврейська лікарня, благодійне товариство «Гмілут хасадім» та єврейський клуб.
У 1906 році відкрилося відділення Союзу для досягнення рівноправності євреїв у Росії, а у 1907 році громада налічувала 17 тисяч осіб. Більшість мешканців належала до зіньківських хасидів. Міським рабином був М. Руденський.
Попри те, що 80% міських податків сплачували євреї, у 1912 році жодну єврейську дитину не прийняли до міського училища. Освіту вони здобували у 18 хедерах, а також у талмуд-торі, казенному єврейському училищі з ремісничими класами, триповерхових приватних жіночих школах, змішаному єврейському училищі та єшиві. Діяла єврейська лікарня під керівництвом лікаря М. Шполянського.
Культурне життя громади було активним: працював єврейський аматорський театр під керівництвом Трискера та приватний театр Шильмана. Сіоністська організація відкрила бібліотеку з читальнею, де були книги івритом, ідишем та російською. Єврейська молодь активно брала участь у революційних рухах початку XX ст..
Після революції 1905 року до складу міської думи, обраної на демократичних засадах, увійшли 50 чоловік, 24 з них були євреї.
Лютнева революція, ослаблення центральної влади і більшовицький переворот у жовтні 1917 р. загострили національні відносини в Україні. Восени 1917 р. на селянських зборах в Проскурівському повіті було схвалено рішення про виселення євреїв із сіл. Ситуацію стабілізував прихід німецьких військ до міста навесні 1918 р., але після відступу німців у листопаді 1918 р., влада у Проскурові переходила з рук в руки: то більшовики, то селянські банди.
З лютого 1919 по листопад 1920 року Проскурів перебував під контролем Директорії, серед керівників якої був Симон Петлюра. На той час у місті мешкало близько 50 тисяч осіб, із них приблизно половина — євреї. Посаду коменданта обіймав Киверчук, відомий своїми антисемітськими поглядами. Так звана «квартирна варта», що функціонувала в місті, складалася переважно з євреїв і фактично виконувала роль загони самооборони.
Наприкінці січня 1919 року у Вінниці відбувся з’їзд більшовиків Подільської губернії, на якому були присутні й представники проскурівської організації. На з’їзді було ухвалено рішення розпочати повстання 15 лютого. Увечері 14 лютого більшовики звернулися до Шенкмана, заступника голови «квартирної варти», з пропозицією приєднатися до виступу, однак він відмовився. Наступного ранку повстання все ж почалося: більшовики захопили пошту, телеграф і заарештували Киверчука.
Заколот був швидко придушений військами Директорії під командуванням отамана Семесенка, який після цього проголосив себе начальником гарнізону. Киверчука звільнили, і він, помилково звинувативши єврейську «варту» у своєму арешті, спровокував трагічні події. Семесенко віддав наказ знищити єврейське населення міста.
Євреї не знали про цей наказ - у той день вони святкували шабат. Озброєні козаки вривалися в оселі та вбивали всіх без розбору, включно з дітьми. Коли після наказу командувача фронтом Шаповала козаки Семесенка залишили місто, погром продовжили міліціонери Киверчука і кримінальні елементи. Кілька днів у єврейських домівках горіло світло, бо нікому було його погасити. Вулиці були усіяні тілами, а ховати загиблих заборонялося.
У результаті цього жахливого погрому, який увійшов в історію як «проскурівська різанина», загинуло понад 1650 осіб, ще сотні були поранені. Пам’ять про них увіковічили у 1920-х роках, коли в місті встановили пам’ятник жертвам трагедії.
Мешканець Проскурова Шолом Шварцбард у 1926 році в Парижі застрелив Симона Петлюру, вважаючи його відповідальним за численні погроми, зокрема й у Проскурові. Суд присяжних, зважаючи на обставини, виправдав Шварцбарда.
Після встановлення радянської влади у 1920 році, особливо з початком НЕПу (1921), єврейська громада активно долучилася до відновлення економічного життя міста. За переписом 1926 року, у Проскурові проживало 13,5 тисяч євреїв, тобто понад 40% населення. Із 895 приватних торгових закладів, що діяли на той час, до 1928 року залишилося 606.
У місті функціонував осередок молодіжного сіоністського руху «Хе-Халуц», у межах якого створювалися невеликі підприємства, зокрема тютюнова артіль. Проте зі згортанням НЕПу багато ремісників і торговців були позбавлені прав та втратили можливість працювати.
Не всі представники єврейської громади поділяли офіційну політику радянської влади. У місті діяли підпільні сіоністські гуртки, один із яких, очолюваний учителем Х. Барсуком, був викритий і розгромлений органами ДПУ. Також було ліквідовано місцевий осередок партії Бунд, керівником якого був А. Кляйнберг.
Наприкінці 1920-х років влада відібрала у громади будівлю Великої хоральної синагоги, перетворивши її на спортивний зал. У 1991 році цю споруду, що довгий час нагадувала про єврейську спадщину Проскурова, знесли. Приватний єврейський театр був реорганізований у український драмтеатр, а єдина державна школа з навчанням мовою ідиш проіснувала до 1938 року, коли її закрили.
На 1939 рік у Проскурові мешкало 14 518 євреїв, що становило майже 39% від загальної кількості населення.
Під тиском переможних сил ворога 8 липня 1941 р. місто Проскурів було окуповане нацистами. Одна окупація прийшла на заміну іншої.
У перший же день окупації на стендах оголошень по місту з’явилися накази – перестороги: «На випадок, якщо хтось хоче посягнути на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», «На випадок, коли виявиться де-небудь вбитий німецький солдат і винуватого не буде знайдено, відповідатиме та частина населення, де виявиться вбитий німець. За одного вбитого німця буде розстріляно 100 чоловік населення». В місті гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим. За найменшу непокору «новому порядку» - сувора кара (розстріл).
Ідеологія нацизму формувалась в еклектичному поєднанні шовінізму, соціалізму, антисемітизму та расизму. Нацистський режим всіма засобами пригнічував національну гідність населення, про що свідчить оголошення рейхскомісара України.
Встановлювалася заборона на вільне відвідування кіно і театрів, танців українцям спільно з німцями, особливо контролювались змішані шлюби. Встановлювалася заборона на вільний продаж та купівлю продуктів харчування, заборона на вилов риби в ставках і річках.
1 вересня 1941 року на території міста Проскурова утворено Проскурівський гебіт (нім. Kreisgebiet Proskurow) - адміністративно-територіальну одиницю генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна з центром у Проскурові, що існувала під час німецької окупації.
Керівні посади ґебіту займали переважно німецькі чиновники. Окупаційна влада сформувала систему місцевого самоврядування, де керівниками підрозділів призначали українців.
Органи окупаційної влади на території м. Проскурова розгорнули активну роботу зі створення підприємств, установ та організацій, котрі сприяли виконанню окупаційних законів.
Особливого утиску зазнавали євреї. Для них окупанти встановили особливий податок, також практикувались продуктові реквізиції, зокрема забирались масло, яйця, алкоголь. А коли цього було мало, то починались розстріли.
В місто привозили євреїв з інших населених пунктів і розміщували їх в таборі с. Лезневе (нині мікрорайон Хмельницького), де вони важко працювали і масово гинули.
Під час німецької окупації (поч. 8 липня 1941 року), єврейське населення було загнане до двох гетто - одного загального та іншого, призначеного для фахівців. Уже в жовтні 1941 року нацисти ліквідували загальне гетто: близько восьми тисяч людей під конвоєм вивели за місто, до звалища біля колишньої скотобійні, де їх розстрілювали групами біля заздалегідь викопаних ям.
Деякі в’язні чинили опір - стрілянина тривала кілька годин. Євреям вдалося вбити трьох есесівців і п’ятьох поліцейських, а кільком молодим людям пощастило втекти до лісу.
Всього на території нинішньої Хмельницької області в 1941-44 рр. було знищено 145 тис. євреїв.
Перед війною Велика хоральна синагога була останнім іудейським храмом у місті. 26 березня 1937 року інспектор у справах культів і релігії Рабінович підписав рішення про її закриття через те, що «синагога знаходиться у безхозному стані та має малу кількість відвідувачів». З 1950-го року тут був спортзал. А пізніше навіть синагогу перебудували в Будинок фізкультури «Спартак». Згодом спартаківський комплекс перейшов у розпорядження кооперативного технікуму, який розташований поруч. У 1991 році Велику хоральну синагогу знесли, а на її місці збудували новий спорткомплекс.
У 1952 році, коли було закрито останню офіційну синагогу, єврейська громада збиралася на таємні міньяни у приватних квартирах. Два останні сувої Тори передавалися з рук у руки, щоб їх зберегти. На 1959 рік в Хмельницькому проживало близько 6,5 тисяч євреїв, що становило 10,4% населення міста.
Протягом 1960–1980-х років чисельність єврейської громади зменшувалася, а її склад поступово старів, оскільки молодь виїжджала на навчання та роботу до великих промислових центрів Радянського Союзу. Водночас змінювалася соціальна структура: замість ремісників і торговців все більшою часткою населення ставали фахівці з середньою та вищою освітою.
На 1970 рік у Хмельницькому мешкало 6,3 тисячі євреїв (5,6%), у 1979 році — 6,1 тисячі (3,4%), а до 1989 року їхня кількість скоротилася до 5,4 тисячі (2,3%).
З кінця 1980-х рр., з так званою перебудовою, єврейське життя Хмельницького почало відроджуватися. У 1989 р. зареєстровано товариство єврейської культури «Тхія». Раввіну Перецу Хараху, представнику карлінських хасидів, який приїхав з Ізраїлю, вдалося відновити релігійну громаду. Їй повернуто будівлю колишньої синагоги ремісників у Пекарському провулку.
Громадське життя пожвавлювалось, але й розпочалась масова репатріація євреїв міста до Ізраілю. Пікові роки виїзду 1990-1991 рр. За даними Єврейського агентства, у 1995 р. у Хмельницькому проживало 2500 євреїв та членів змішаних сімей, що становить 1% від кількості мешканців.
Єврейське життя у Хмельницькому відновлено. У місті активно функціонують релігійні громади, проводяться регулярні богослужіння в синагозі, організовуються культурні та освітні заходи. Єврейські організації дбають про збереження традицій та культурної спадщини, підтримують молодь і громадські ініціативи. Особливо важливо, що Хмельницький відзначається високим рівнем толерантності: мешканці різних національностей і конфесій мирно співіснують, взаємно поважають релігійні та культурні традиції. Завдяки цьому євреї міста можуть вільно сповідувати віру, зберігати свою спадщину і брати активну участь у житті громади, а Хмельницький залишається прикладом дружнього та толерантного міського середовища.
Наша громада — це простір духовності, освіти, добрих справ і збереження історичної пам’яті.
Ми об’єднуємо людей різного віку та досвіду навколо спільних цінностей юдаїзму, взаємоповаги й допомоги ближньому.
Релігійне життя
Проводимо регулярні молитви, святкування шабату й єврейських свят, дотримуємося традицій і підтримуємо духовну єдність громади.
Освіта та розвиток
Організовуємо заняття з вивчення Тори, єврейської історії, івриту, а також культурні заходи, лекції та семінари, що сприяють духовному й інтелектуальному зростанню.
Підтримка та милосердя
Надаємо духовну, психологічну та матеріальну допомогу тим, хто опинився у складних життєвих обставинах. Реалізуємо програми цдаки (благодійності), підтримуємо самотніх, людей похилого віку, сім’ї у скруті та внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Допомога ВПО та соціальна адаптація
Проводимо курси перекваліфікації, тренінги з працевлаштування та освітні програми для ВПО, допомагаємо знайти роботу, відновити віру у власні сили та інтегруватися у нове середовище.
Волонтерські ініціативи
Заохочуємо членів громади до участі у волонтерських проектах — від допомоги нужденним до екологічних, культурних та освітніх акцій. Разом ми творимо добро щодня.
Благодійність та партнерство
Ми організовуємо й сприяємо роботі благодійних установ, об’єднуючи ресурси для допомоги тим, хто найбільше цього потребує.
Збереження спадщини
Дбаємо про збереження, відродження та утримання пам’яток, видатних місць і споруд, пов’язаних з єврейською релігією, історією та культурою. Ми віримо, що пам'ять — це міст між поколіннями, який допомагає нам зберігати ідентичність і гідність нашого народу.
Толерантність і співпраця
Поширюємо цінності толерантності, взаємоповаги та миру, підтримуємо міжрелігійний і міжкультурний діалог, сприяючи гармонійному розвитку суспільства.
Наша місія:
зберігати, відроджувати та транслювати духовні, культурні й моральні цінності юдаїзму, об’єднуючи людей навколо віри в Єдиного Бога, любові до ближнього та відповідальності за світ.
Ми прагнемо:
- Підтримувати релігійне життя громади через молитву, вивчення Тори та дотримання традицій
- Виховувати покоління, що живуть за принципами справедливості, милосердя й гідності
- Розвивати єврейську освіту та поширювати знання про історію, мову і культуру нашого народу
- Активно допомагати тим, хто потребує підтримки, втілюючи заповіді цдаки (благодійності) та гмилут хасадім (діянь милосердя)
- Діяти на благо суспільства, утверджуючи мир, толерантність і взаємоповагу між людьми різних віросповідань
- Сприяти єдності єврейського народу в Україні та світі
Єдність і віра
Ми об’єднуємо людей навколо спільної мети — підтримати тих, хто потребує допомоги. Віра в людяність і взаємну підтримку робить нашу спільноту сильнішою щодня.
Мудрість і традиції
Зберігаючи духовну та культурну спадщину, ми передаємо цінності доброти, поваги та турботи. Традиції стають джерелом мудрості, що надихає творити добро сьогодні.
Світло добра
Кожен добрий вчинок — це промінь, що освітлює шлях тим, хто в темряві.Ми прагнемо, щоб світло добрих справ торкалося кожної родини та дарувало віру в завтра.
Переглянути відео
Допомагаємо зберігати життя та традиції
Питання - відповідь
Хто може долучитися до громади?
Долучитися може кожен, хто поділяє цінності поваги, доброти та взаємної підтримки, незалежно від рівня релігійних знань чи досвіду.
Чи потрібно бути релігійним, щоб брати участь у заходах?
Ні. Наші події відкриті для всіх. Ми раді тим, хто хоче дізнатися більше про традиції, культуру та духовне життя.
Як можна стати волонтером?
Достатньо звернутися до координатора або заповнити коротку форму. Ми знайдемо посильну та корисну справу для кожного.
Чи приймає громада пожертви?
Так. Пожертви допомагають реалізувати програми підтримки та доброчинності. Ми забезпечуємо прозорість та звітність кожного проєкту.
Разом творимо добро
